Ки́єво-Пече́рська ла́вра — православний монастирський комплекс в Києві, Україна. Один із найбільших християнських центрів-святинь країни. Визначна пам'ятка історії та архітектури.

Наразі належить Московському патріархатові.

Заснований 1051 року як печерний монастир за межами Києва. У середньовіччі був оплотом грецького православ'я на Русі, центром опозиції світській владі (руським та литовським князям) тавестернізації. 1592 року отримав ставропігіюКонстантинопольського патріарха. 1688 року став лаврою. Уранньому новому часі перетворився на центр паломництваправославних з усієї Російської імперії.

1994 року разом із Софійським собором внесений до перелікуСвітової спадщини ЮНЕСКО.

На території Верхньої лаври діє Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник (від 1996)^[1]. Власне монастир знаходиться на території Нижньої лаври. Обидві частини лаври відкриті для відвідувачів. Пам'ятка перебуває під юрисдикцією Національного заповідника.

Історія

Заснування, розбудова, пожежа

Обитель засновано 1051 року за князяЯрослава Володимировича, ченцемАнтонієм, як печерний монастир. Один із перших монастирів Русі, що поклав початок руському чернецтву. Співзасновником монастиря вважається один із перших учнів Антонія — Феодосій. У 1058 р., попросивши благословення преподобного Антонія, преподобний Варлаам побудував над печерою дерев'яну церкву на честь Успіння Пресвятої Богородиці.

У XI столітті монастир став центром розповсюдження і затвердження християнства у Київській Русі. У XII столітті отримав статус «лаври» — головного великого монастиря. У XVIII столітті Києво-Печерська лавра стала найбільшим церковним феодалом в Україні: їй належали 3 міста, 7 містечок, близько 200 сіл і хуторів, понад 70 тис. кріпаків, 2 паперові фабрики, 11 цегляних і 6 скляних заводів, більше 160 винокурень і вітряків, близько 200 шинків, 2 кінних заводи.

1416 року спалений ординцями під проводом Едигея під час нападу на Київ. Відбудований 1470 року.

Києво-Печерській лаврі було підпорядковано багато дрібних монастирів і так звані пу́стині (зокрема Китаївська, Микільська та інші під Києвом) з їхніми угіддями і кріпаками в Україні, Росії, Білорусі. Києво-Печерська лавра відіграла важливу роль у розвитку давньоруської культури, була центром літописання. Тут перекладалися на церковнослов'янську мову і переписувалися твори іноземних авторів. У лаврі працювали відомі літописці Никон і Нестор (автор «Повісті минулих літ»). У XIII ст. було складено «Києво-Печерський патерик» — важливе джерело з історії Києва. Архимандритом монастиря був Петро Могила.

21 квітня 1721 року згоріли «всі будівлі, церква велика, дзвони, ризниця».^[3]

Ставропігія

Упродовж 1592—1688 років монастир був ставропігією Константинопольського патріарха, із 1688 року — Московського патріарха, із 1786 р. — Київського митрополита.

Лавра у XIX столітті

У XIX ст., як і раніше, Лавра проводила значні будівельні та ремонтно-реставраційні роботи. У період реконструкції Печерської фортеці, в середині XIX ст., навколо Нижньої території Лаври було споруджено кам'яний фортечний мур.

Наприкінці ХІХ ст. за проектом архітектора В.Ніколаєва побудовано Трапезну палату і церкву. Під керівництвом архітектора О. Щусєва були розписані інтер'єри церкви і Трапезної палати.

Обитель виявляла турботу про здоров'я ченців та прочан. У 1849 році на території монастиря була побудована Лікарня при Микільському Больницькому монастирі на два поверхи, а також лікарня для прочан та мандрівників, яка щороку обслуговувала понад 500 хворих.

1873 року в Києві при Церковно-Археологічному товаристві було започатковано перший загальнодоступний музей міста — Церковно-Археологічний, унікальна колекція якого налічувала понад 30 тисяч експонатів. Метою його створення було визначено захист та зібрання церковних старожитностей, а також вивчення церковної історії. За своїми організаційними принципами музей був закладом цивільним, діяв на громадських засадах та існував на добровільні пожертви. Створення цього музею знайшло глибоке розуміння серед духівництва — від сільських пастирів до настоятелів монастирів та єпископату, багато з яких ревно сприяли поповненню колекції музею.

Радянська доба

Трагічні події після 1917 року послужили поштовхом до тотального винищення православного духівництва і всього, що було зв'язано з церквою. 25 січня 1918 року у стінах лаври закатовано митрополита київського й галицькогоВолодимира, а 1920 року лавру закрито. 4 серпня 1929 року комуністична влада завершила роботи з перетворення колишнього монастиря на Всеукраїнське музейне містечко, головне призначення якого — бути центром антирелігійної пропаганди в УСРР. Перед Наркоматом внутрішніх справ УСРР порушено клопотання про негайне виселення з території містечка осіб духовного звання, котрі до цього часу в ньому проживали.

Під час Другої світової війни у 1941 році радянські війська^[4] підірвали Свято-Успенський собор. За поширюваною довгий час органами пропаганди повоєнною маскуючою «легендою», підрив було нібито здійснено німецькою окупаційною владою під керівництвом рейхскомісара України Еріха Коха. Радянська пропаганда обґрунтовувала «німецьку версію» нацистською ідеологією, за якою «підкорені народи не повинні були мати символічних культових споруд». Проте пізніше, радянська пропаганда вже приписувала «подвиг» по знищенню Успенського собору та по мінуванню та підриву центра Києва диверсійно-терористичній групі НКВС на чолі з Іваном Кудрею^[5].

Відродження

Після вибуху храм був залишений у руїнах як свідчення злочинів нацистів. Не були здійснені плани відтворити його в початкових середньовічних формах до святкування 1000-річчя хрещення Київської Русі. Чернецьке життя і богослужіння в Києво-Печерській лаврі відновлено з 1988 р. Тільки 9 грудня 1995 р. Президент України Л. Кучма видав указ про відновлення Успенського собору. Храм відтворено поспіхом, практично за два роки, без серйозної наукової підготовки, із використанням сучасних матеріалів. Перед будівельниками стояла задача встигнути до 950-річчя лаври. Освячений 24 серпня 2000 року

Сучасне життя

У червні 1988 року, у зв'язку зі святкуванням 1000-ліття хрещення Київської Русі і постановою Ради Міністрів УРСР, новоствореній печерській чернечій громаді була передана територія Дальніх печер.

Першим настоятелем новоствореної обителі став митрополит київський і всієї України Філарет (Денисенко), а намісником — архімандрит Іонафан (Єлецьких).

З 1992 року настоятель (священноархімандрит) лаври — митрополит київський і всієї України Володимир (Сабодан), резиденція якого розташована на території монастиря.

З 1994 року намісник лаври — архієпископ вишгородський Павло (Лебідь).

У 1990 році лавру внесено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Архітектурний ансамбль

Архітектурний ансамбль Києво-Печерської лаври склався протягом майже дев'яти століть та відобразив розвиток культури і духовності, зміну стилістичних напрямків у мистецтві, процес удосконалення інженерних конструкцій. Він органічно пов'язаний з унікальним наддніпрянським ландшафтом і формує силует Києва з боку